Ukrainian
Summary:У монографії розглянуто тексти та дослідницькі практики визначних представників українського історіописання XIX — 80-х років XX ст. у світлі культурних епох і стилів мислення. З перспективи пізньопросвітницького історіописання та раннього романтизму проаналізовано багатотомні історії Дмитра Бантиша-Каменського і Миколи Маркевича, в т.ч. їх сприйняття у культурному просторі імперії Романових. У руслі романтичної парадигми представлено численні та розмаїті тексти Михайла Максимовича, Школи Костомарова і Пантелеймона Куліша, зокрема визначена їх роль у професіоналізації українського історіописання. Окреслено стильові сполучення й інструментальні вподобання у студіях Володимира Антоновича та Михайла Драгоманова у контексті поширення «першого» позитивізму. Розібрано дослідницькі стратегії «критичного» позитивізму, соціологізації та віталізму у монументальному проекті «Історії України-Руси» Михайла Грушевського. Висвітлено неоромантичні візії української історії у працях В'ячеслава Липинського та Степана Томашівського. Показано змагання різних підходів з обсягу «масової» історії в українській історіографії 1920-х років, зокрема розглянуто концепцію «генетичної соціології» Михайла Грушевського, теорію «єдиного процесу» Михайла Слабченка, конструкцію «господарської автономії» України Олександра Оглоблина та спробу більшовицько-марксистської соціологізації історії Матвія Яворського. Подано огляд текстів Бориса Крупницького й Олександра Оглоблина, зокрема простежено відображення викликів повоєнної соціогуманітаристики та старих інтелектуальних порахунків українського історіописання в їх роботах еміграційного періоду. Проаналізовано рецепцію концептуальних пропозицій західної соціогуманітаристики у переддень «антропологічного повороту» у текстах Бориса Крупницького. Розглянуто студії Федора Шевченка та Олени Компан як представників реформістського (нонконформістського) напряму в українській радянській історіографії. У книзі показано, що методологічні та культурні трансформації суттєво не змінили ідею територіальної минувшини на обох берегах Дніпра як єдиної історії України від ранніх часів.
Reading audience:Для науковців, викладачів, аспірантів, студентів, усіх, хто цікавиться українською історіографією
Russian
Summary:В монографии рассмотрены тексты и исследовательские практики выдающихся представителей украинского историописания XIX — 80-х годов XX ст. в свете культурных эпох и стилей мышления. С перспективы позднепросветительского историописания и раннего романтизма проанализированы многотомные истории Дмитрия Бантыша-Каменского и Николая Маркевича, в т.ч. их восприятие в культурном пространстве империи Романовых. В русле романтической парадигмы представлены многочисленные и разнообразные тексты Михаила Максимовича, Николая Костомарова и Пантелеймона Кулиша, в частности определена их роль в профессионализации украинского историописания. Очерчены стилевые соединения и инструментальные предпочтения в трудах Владимира Антоновича и Михаила Драгоманова в контексте распространения «первого» позитивизма. Рассмотрены исследовательские стратегии «критического» позитивизма, социологизации и витализма в монументальном проекте «Истории Украины-Руси» Михаила Грушевского. Освещены неоромантические концепции украинской истории в трудах Вячеслава Липинского и Степана Томашивского. Показана борьба различных подходов в области «массовой» истории в украинской историографии 1920-х годов, в частности проанализированы концепция «генетической социологии» Михаила Грушевского, теория «единого процесса» Михаила Слабченко, конструкция «хозяйственной автономии» Украины Александра Оглоблина, попытка большевистско-марксистской социологизации истории Матвея Яворского. Сделан обзор текстов Бориса Крупницкого и Александра Оглоблина, в частности прослежено отражение вызовов послевоенной социогуманитаристики и инерции старых интеллектуальных проектов украинского историописания в их работах эмиграционного периода. Проанализирована рецепция концептуальных предложений западной социогуманитаристики накануне «антропологического поворота» в текстах Бориса Крупницкого. Рассмотрены работы Федора Шевченко и Елены Компан как представителей реформистского (нонконформистского) направления в украинской советской историографии. В книге показано, что методологические и культурные трансформации существенно не изменили идею территориального прошлого на обеих сторонах Днепра как единой истории Украины с ранних времен.
Reading audience:Для научных работников, преподавателей, аспирантов, студентов, всех, кто интересуется украинской историографией
English
Summary:This monograph examines the texts and research practices of leading 19th and 20th century Ukrainian historians and the reception of their work. It includes the multi-volume histories of the late-enlightenment and early-Romantic historians Dmytro Bantysh-K