 "Всеукраїнський музейний городок", Успенський собор. 14 вересня 1929 р. – вересень 1931 р. (ЦДАВО УКРАЇНИ, Ф. 3956, ОП. 1, СПР. 3, АРК. 55) |
Авторка зазначає: «Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?».
Учена розповідає про "Всеукраїнський музейний городок" і його скарби: «За вісім з половиною століть існування Лавра стала одним з найбагатших монастирів православного світу. В її ризницях зберігалися тисячі золотих та срібних предметів, коштовний церковний одяг – здебільшого дарунки і пожертви від світських осіб та духовенства. Тільки в ризниці Успенського собору на початку ХХ століття зберігалося 228 золотих і срібних хрестів; 98 книг у коштовних оправах; 67 митр, оздоблених коштовним камінням та медальйонами з фініфтю; 66 потирів (з них 5 золотих), 51 панагія. Більшість з цих речей була мистецькими шедеврами свого часу, які мали культурну та історичну цінність для України. Лаврські скарби цілком собі спокійно пережили Українську революцію у 1917-му, почергові зміни влади у 1919-му. Щоправда, більшовики всюди, куди встигали дотягнутися, встановлювали владу рад робітничих і солдатських депутатів, переносили чинність російських законів. А вже руками "народних обранців", під контролем "меча партії" ЧК та за російськими декретами експропріювали капітали та майно, особливо коштовне, на потреби світової революції. В Україні майно "церковних установ" проголосили "всенародною власністю" 18 січня 1919 року, на підставі декрету Тимчасового робітничо-селянського уряду УСРР "Про відокремлення церкви від держави та школи від церкви", скопійованого з російського декрету від 1918 року. (...) Вже у першій половині 1919 року Наркомат освіти РСФРР двічі надсилав до окупованого Харкова спеціальних емісарів Арсеньєва та Мармуровського з дорученням відшукати бібліотеку митрополита Стефана (Яворського). Шосту за своїм значенням у Російській імперії митрополичу книгозбірню, яка зберігалася в Харківській духовній семінарії, складали фоліанти ХVІ-ХVІІІ століть. З початком більшовицького наступу на Україну її заховали. Але у червні 1919 року після допитів у ЧК старих співробітників харківської управи у катакомбах Покровського монастиря московські емісари знайшли не лише цю бібліотеку, але й евакуйовані у 1915 році з Житомира до Харкова скарби Волинського давньосховища. За офіційною версією, 26 ящиків із золотими та срібними потирами, кубками, тарелями, хрестами, іконами в дорогоцінних окладах, Євангеліями у золочених оправах, прикрашених дорогоцінним камінням, книги та рукописи XV—XVIII століть на кількох підводах перевезли до Харківського університету. Коли у квітні 1919 року РНК УСРР видав постанову "Про передання історичних та мистецьких цінностей у відання Народного комісаріату освіти" у Києві теж одразу ж провели реєстрацію всіх культурно-історичних пам'яток, щоб забезпечити "державну охорону від крадіжок та привласнення". (...) У 1922-1923 рр. тут за рекомендацією Всеукраїнської академії наук (ВУАН) вдалося створити "Лаврський музей культів та побуту". Один із його засновників, мистецтвознавець Ф.Морозов, під керівництвом академіка Ф.Шмідта та за сприяння інспектора-експерта Губернського комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини (ГУБКОПМІС) Ф.Ернста зумів отримати з лаврських ризниць чимало цінних мистецьких речей. Однак уникнути грабунку все ж не вдалося. У 1922 р. під приводом "допомоги голодуючим" спеціальними комісіями вилучалися й цінні пам'ятки історії та мистецтва з музеїв. Доглянути особисто за вилученням лаврських пам'яток з Харкова прибув заступник наркома НКВС України М.Серафимов. Навесні 1922 р. до Москви забрали велику кількість золотих та срібних експонатів Лаврського музею. Серед них – нині ідентифіковані у каталозі ДІМу: митра Київського митрополита Гедеона (Святополк-Четвертинського), золотий напрестольний хрест (вклад Богдана Хмельницького), золоті з діамантами панагії і наперсні хрести тощо. Протести музейників та представників ВУАН і ГУБКОПМІСу нічого не дали. У 1926 р. Музей культів та побуту разом зі своїми збірками увійшов до складу новоствореного історико-культурного заповідника "Всеукраїнський музейний городок" (ВМГ). На 1933 р. у фондах ВМГ зберігалося 9149 предметів з металу (з них 36 золотих, і 59 з діамантами). Нумізматичну колекцію складали більш ніж 110 тис монет і медалей. Друге масштабне пограбування російськими комуністами нашої історико-культурної спадщини припадає на голод 1928-1929 та 1932-1933 рр. Коштів вимагав другий комуністичний штурм для сталінської прискореної розбудови військово-промислового комплексу під виглядом "індустріалізації". (...) Український антикваріат з музеїв та установ (так, деякі музейні речі вже прикрашали кабінети пролетарських чиновників) Харкова, Києва, Одеси, Дніпропетровська та ін. міст почали вилучати на продаж закордоном. (...) Власне, колекція Лаврського ВМГ, ідентифікована за сучасними фотографіями археологом Тимуром Бобровським, була таємно вивезена з Києва у вересні 1933 р., після здійсненого Сталіним геноциду голодом».
Далі Тетяна Євсєєва розповіла про подальші вивезення коштовностей з території України, фіксування вже у наш час перебування частини Лаврської колекції у Москві та запити вітчизняних науковців та експертів щодо цього, які ігноруються Росією.
Ознайомитися з повним текстом статті За інформацією освітнього інформаційного ресурсу «Історична правда»