Перегляд повідомлення

Учений пояснив що вважається допінгом, які речовини не можна вживати професійним спортсменам та коли взагалі у спорті з’явилося поняття допінгу: «У спорті допінгом називають використання заборонених речовин чи методів, що підвищують працездатність та/чи нівелюють відчуття втоми і дають конкурентну перевагу над суперниками. Список заборонених речовин – достатньо великий. Щороку Всесвітнє антидопінгове агентство (World AntiDoping Agency, WADA) оприлюднює оновлений і актуальний список заборонених препаратів. Насамперед не можна вживати психоактивні речовини (амфетаміни, ефедрини, кокаїн тощо), анаболічні стероїди (аналоги тестостерону), гормони та їхні синтетичні аналоги (еритропоетин, соматотропін), діуретики (етакринову кислоту, фуросемід, гідрохлортіазид тощо), наркотичні анальгетики (морфін, кокаїн тощо) та низка інших. Національні антидопінгові агентства у країнах та самі спортсмени мають стежити за цим списком та його оновленнями. Якщо говорити про методи, то йдеться про допінг крові (штучне введення у кров спортсмена плазми чи еритроцитів), зокрема й у формі переливання крові, внутрішньовенні інфузії глюкози чи інших препаратів (крапельниці), проведені без відповідного дозволу. Напевно, поняття допінгу – так само давнє, як і сам спорт. Навіть за часів Олімпійських ігор у Стародавній Греції атлети не цуралися використовувати спеціальні стимулювальні напої, зілля, щоб отримати перевагу над суперниками. Сам термін «допінг» почали вживати вже на початку ХХ ст. щодо нелегального використання сильнодіючих речовин для покращення швидкісних характеристик скакових коней. А стрихнін, кофеїн, кокаїн і алкоголь часто використовували велосипедисти та представники інших видів спорту на витривалість у ХІХ та на початку ХХ століть. Процес боротьби із допінгом був поступовим і тільки зовсім нещодавно набув систематичного характеру. По-перше, небезпеки та негативні ефекти на організм багатьох речовин не були відомі аж до ХХ століття. По-друге, окрім заборони на використання певних речовин, потрібно було ще розробити чіткі процедури перевірки атлетів на допінг, а також ефективні методики виявлення самих заборонених речовин у сечі або крові. У 1928 році Міжнародна федерація легкої атлетики першою заборонила використання низки стимуляційних речовин. Однак перевірки на вживання атлетами цих речовин почалися тільки у кінці 60-х років ХХ сторіччя.Стимулювали цей процес, на жаль, трагічні загибелі спортсменів на чемпіонатах світу, олімпіадах або ж відомих змаганнях, як, наприклад, «Тур де Франс». Однак слід також зазначити, що паралельно із боротьбою з допінгом через ризики для здоров’я спортсменів, відбувався і рух за чистий спорт з точки зору поваги до правил, конкурентів, чесної боротьби, рівних умов гри та обстоювання цінностей спорту для світу. Завдяки цьому рухові у кінці 80-х років ХХ століття ухвалили Антидопінгову конвенцію Ради Європи, а у 1999 році створили незалежну неурядову організацію Всесвітнє антидопінгове агентство. Пізніше, у 2005 році, було ухвалено Міжнародну конвенцію про боротьбу із допінгом у спорті ЮНЕСКО. Загалом, антидопінгові програми покликані не просто виявляти і карати порушників антидопінгових правил. Їхня основна мета – зберегти цінності спорту і його «дух», який є важливим для формування здорового суспільства».

Олександр Скороход пояснив чи існує, умовно, «універсальний» допінг, чи можна стати залежним від допінгу та якими можуть бути найпоширеніші наслідки вживання допінгу для організму.

За інформацією освітнього порталу «КУНШТ»