Минає тридцята весна з тієї страшної ночі з 25 на 26 квітня 1986 року, яка розділила наше життя на «до» і «після». Глобальна за своїми масштабами та наслідками Чорнобильська катастрофа стала суворим попередженням людству та вказала на необхідність винятково відповідального поводження з будь-якими потенційно небезпечними технологіями, що використовують ядерну енергію. Ця катастрофа призвела до забруднення техногенними радіонуклідами понад 1 млн. км2 території земної кулі, в тому числі близько 42 тис км2 в Україні.
У квітні 1986 року у кабінеті В.Щербицького проводилися безкінечні консультації, наради. Головним лишалося питання: чи евакуювати Київ? Беззмінний голова Держкомгідромету СРСР академік Ю.А. Ізраель у своїй доповіді на конференції «Радіоактивність при ядерних вибухах та аваріях» у грудні 2005 року «розсекретив» документ, підписаний ним та академіком Л.А. Ільїним у кінці квітня. За його словами цей матеріал було надруковано в єдиному примірнику, який зберігався в особистому сейфі Щербицького. У ньому вельмиповажні російські академіки заборонили евакуацію населення Києва, у тому числі й дітей. А 1 травня, коли вітер з Чорнобиля повіяв на Київ, люди вийшли на демонстрацію, а потім в перших числах травня у Києві було проведено міжнародну велогонку...(зі статті «ЧОРНОБИЛЬ, ЯКИМ МИ ЙОГО ПАМ’ЯТАЄМО», Збірник наукових праць Інституту геохімії навколишнього середовища, 2011 р.).
Із перших днів після катастрофи на Чорнобильській АЕС працівники Академії наук України брали активну участь у науковому забезпеченні оперативного усунення її важких наслідків. 3 травня 1986 року було утворено оперативну групу політбюро ЦК КП України, на засіданні якої ухвалено рішення про необхідність залучення Академії наук до робіт із ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. У ці дні Академія наук, як і весь уряд, працювала цілодобово. 4 травня 1986 року у президента АН УРСР Б.Є. Патона відбулася нарада з визначення комплексу першочергових заходів із подолання наслідків аварії на ЧАЕС, було створено Постійну комісію АН УРСР з питань ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі академіків Ф.С. Бабичева, І.К. Походні, К.М. Ситника, В.І. Трефілова, В.Г. Бар’яхтара, І.М. Вишневського, В.П. Кухаря та В.Д. Новикова. Склад цієї комісії змінювався, до неї залучалася значна кількість фахівців із різних галузей знань. Комісія здійснювала наукову експертизу пропозицій, забезпечувала зв’язок Академії з відповідними міністерствами та відомствами, готувала пропозиції директивним органам.
На початку травня 1986 року першочерговими завданнями для науковців були визначені такі:
- Оцінка радіаційної обстановки в зоні ЧАЕС. Для цього фахівцями Академії терміново було виготовлено дозиметричну апаратуру для вимірювання надвисоких радіаційних полів, оскільки наявні прилади для цього були не придатними. За допомогою цієї апаратури, яку помістили на спеціально захищеному від радіації бронетранспортері, вдалося оцінити радіаційну обстановку.
- Аналіз стану ядерного реактора. Невідомо було, відбувається ядерна реакція чи лише горить графіт. Для з’ясування цього спорядили спеціальне обладнання. Фахівці Інституту ядерних досліджень проникли в підреакторні приміщення і, діставшись до басейну-барботера, розмістили під опорною плитою реактора датчики температури, теплового потоку, гамма- та нейтронного випромінювання. Нейтронів не виявилося: це свідчило про те, що ядерна реакція не відбувається.
- Створення системи контролю та діагностики такого нестандартного об’єкта, як палаючий реактор. Для цього у дуже стислі строки було розроблено додаткове устаткування діагностичного комплексу «Шатро», виготовлено комплектуючі та в надзвичайно складних умовах змонтовано систему. Комплекс містив унікальні дозиметричні детектори нейтронного і гамма-випромінювання, датчики температури, теплового потоку й вібрації, що охоплювали значну територію 4-го енергоблока. Усього було задіяно близько 200 вимірювальних пристроїв.
- Оцінка рівнів радіоактивного забруднення продуктів харчування, молока та молочних продуктів. Для цього було розроблено та впроваджено установки з експресного визначення рівнів радіоактивного забруднення продуктів харчування, молока на молокозаводах тощо.
- Захист водних ресурсів України від радіоактивного забруднення. Близько 30 млн. жителів України, Росії та Білорусі споживали воду басейну Дніпра для питного та технічного водопостачання. Саме тому з перших днів після Чорнобильської катастрофи особлива увага приділяється проблемам забруднення річок Дніпровського басейну радіонуклідами.
Загалом у вирішенні проблем, пов’язаних із ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, у різні роки взяли участь близько 2000 співробітників Академії наук, серед яких налічувалося понад 550 науковців. Вони виконали значний обсяг науково-технічних завдань, породжених аварією на ЧАЕС. Серед них особливо слід відзначити вимірювання радіоактивності сотень тисяч проб ґрунту, води, рослин, тварин, створення приладів для дистанційного контролю радіаційного забруднення автомобільного транспорту, серії побутових радіометрів бета- та гамма-випромінювання.
До роботи з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи були залучені представники 42-х академічних наукових установ та організацій, а саме:
1. Інститут проблем математичних машин і систем.
2. Інститут гідромеханіки.
3. Інститут фізики.
4. Інститут ядерних досліджень.
5. Інститут фізики напівпровідників.
6. Інститут металофізики імені Г.В. Курдюмова.
7. Інститут теоретичної фізики імені М.М. Боголюбова.
8. Фізико-технічний інститут низьких температур імені Б.І. Вєркіна.
9. Інститут геологічних наук.
10. Інститут геофізики імені С.І. Субботіна.
11. Інститут географії.
12. Інститут геохімії навколишнього середовища.
13. Морський гідрофізичний інститут.
14. Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона.
15. Інститут проблем матеріалознавства імені І. М. Францевича.
16. Фізико-технологічний інститут металів та сплавів.
17. Інститут надтвердих матеріалів імені В.М. Бакуля.
18. Інститут електродинаміки.
19. Інститут технічної теплофізики.
20. Інститут проблем моделювання в енергетиці.
21. Інститут газу.
22. Інститут фізичної хімії імені Л.В. Писаржевського.
23. Інститут загальної та неорганічної хімії імені В.І. Вернадського.
24. Інститут органічної хімії.
25. Інститут хімії високомолекулярних сполук.
26. Інститут фізико-органічної хімії і вуглехімії імені Л.М. Литвиненка.
27. Інститут колоїдної хімії та хімії води імені А.В. Думанського.
28. Інститут хімії поверхні імені О.О. Чуйка.
29. Інститут біоорганічної хімії та нафтохімії.
30. Інститут сорбції та проблем ендоекології.
31. Інститут біохімії імені О.В. Палладіна.
32. Інститут фізіології імені О.О. Богомольця.
33. Інститут мікробіології і вірусології імені Д.К. Заболотного.
34. Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології імені Р.Є. Кавецького.
35. Інститут біології південних морів.
36. Інститут ботаніки імені М.Г. Холодного.
37. Інститут зоології імені І.І. Шмальгаузена.
38. Інститут гідробіології.
39. Національний ботанічний сад імені М.М. Гришка.
40. Інститут економіки.
41. Рада із вивчення продуктивних сил України.
42. Інститут держави і права імені В.М. Корецького.
Упевнено можна сказати, що масштаби лиха, що сталося в 1986 році, були істотно зменшені завдяки зусиллям, у тому числі учених Академії наук України, які оперативно відреагували на технічний виклик такого масштабу, завдяки наявності відповідних науково-технічних установ та потужного кадрового потенціалу. Чи думали співробітники Академії наук тоді про небезпеку, героїзм, про те, що дехто заплатить здоров’ям і навіть життям? Ні, вони просто виконували свою роботу: вивчали і нині продовжують дослідження наслідків Чорнобильської катастрофи для навколишнього середовища. Тисячі проб ґрунту, води, рослинності було відібрано на забруднених територіях і опрацьовано в лабораторіях. Сотні тисяч аналізів були необхідні для розуміння механізмів міграції радіонуклідів, надходження їх у трофічні ланцюги аж до вищої ланки цих ланцюгів — людини.
За 30 років в Україні та за кордоном опубліковано тисячі наукових праць, щорічно проводяться численні конференції та симпозіуми, присвячені впливу радіонуклідів на людину і навколишнє середовище.
Комплексний характер проблем, що виникли під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, унеможливлює їх вирішення без наукового аналізу і науково-технічного супроводження. Тому перед ученими НАН України на даному етапі постають нові, не менш складні завдання. Зокрема, це проблеми збереження здоров’я людей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зміцнення та підтримка бар’єрів радіаційної безпеки, радіаційний захист населення, екологічна та соціально-економічна реабілітація забруднених територій тощо.
Протягом 30 років, що минули з моменту аварії, для подолання її наслідків зроблено чимало: над зруйнованим енергоблоком Чорнобильської АЕС зведено об’єкт «Укриття», ведуться роботи з будівництва нового безпечного конфайнменту, який запроектований як унікальний інженерно-технічний та екологічно безпечний об’єкт. Основними його функціями є обмеження радіаційного впливу на населення, персонал і навколишнє середовище як за умови нормальної експлуатації об’єкта «Укриття», так і в разі її порушення, зокрема при виникненні аварійних ситуацій, у тому числі аварій, можливих у процесі демонтажу нестабільних конструкцій та при виконанні робіт із вилучення ядерного палива та паливовмісних матеріалів. Виконано комплекс досліджень із аналізу працездатності й оптимізації системи вентиляції конфайнменту та умов утворення радіоактивного конденсату при його довгостроковій експлуатації, здійснено дослідження з використання розроблених методів і моделей для аналізу процесів термогазодинамічного стану, утворення радіоактивного конденсату на поверхнях об’єкта «Укриття» та нового безпечного конфайнменту, розповсюдження радіоактивного пилу при введенні нового безпечного конфайнменту в експлуатацію й у процесі демонтажу конструкцій об’єкта «Укриття».
Потребує вирішення питання будівництва власного сховища для радіоактивних відходів. Протягом дезактивації Зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення радіоактивні відходи (ґрунти, деревина, конструкційні матеріали, машини, механізми тощо) було зосереджено в пунктах тимчасової локалізації радіоактивних відходів, які інвентаризовано.
Сьогодні настав час, коли ми говоримо про Чорнобильську зону не як про зону трагедії, а як про зону можливостей. Хотілося б, аби зона була не лише меморіалом, а й унікальним майданчиком, де можна проводити технічні експерименти та здійснювати наукові дослідження.
ДОДАТКОВІ МАТЕРІАЛИ:
«Чорнобильська катастрофа – основні помилки і прорахунки».
Витяг з виступу академіка НАН України В.Г.Бар’яхтара на Міжнародному форумі «Уроки Чорнобиля – для ядерної безпеки світу»
Інтерв’ю з академіком НАН України В.М. Шестопаловим – учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС
Спогади академіка НАН України І.М. Карнаухова щодо участі фахівців Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут» у роботах з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС