Про лекцію, яку вчена-орнітолог, співорганізаторка науково-популярного проекту «Дні науки», науковий співробітник лабораторії популяційної екології Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України кандидат біологічних наук Наталя Атамась прочитала 23 жовтня 2018 року в межах Осіннього лекторію Павлівського скверу

Як давно у великих містах сусідують люди і птахи та які взаємини встановилися між ними? Що загрожує пернатим у мегаполісі, а що – допомагає їм там вижити й підвищити рівень свого інтелекту? Чи різняться між собою представники одного виду птахів, які мешкають у місті та поза ним і чому? Чи потребують птахи нашої допомоги і як допомагати їм правильно? Відповіді на ці й багато інших запитань можна було почути під час лекції «Інші містяни: як влаштоване життя птахів у мегаполісі», яку вчена-орнітолог, співорганізаторка науково-популярного проекту «Дні науки», науковий співробітник лабораторії популяційної екології Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України кандидат біологічних наук Наталя Атамась прочитала 23 жовтня 2018 року в межах Осіннього лекторію Павлівського скверу, який тривав упродовж цілого місяця в стінах відділу краєзнавчої літератури та бібліографії Публічної бібліотеки імені Лесі Українки (Київ, вул. Винниченка, 16).

Птахи у містах з’являлися в різний спосіб, говорить науковиця. По-перше, багато з них мешкали на певних територіях іще до появи людських поселень, та так і залишилися там, коли міста почали розбудовуватися. До таких птахів належать, наприклад, сови: вони й досі мешкають на «зелених острівцях» Києва й околиць – у Кончі-Заспі, на берегах Дніпра, на Байковому цвинтарі.

Сова

По-друге, вони, звичайно, можуть переселятися поближче до людей із дикої природи. Так, скажімо, поводиться впродовж останніх 50 років крук, який, як відомо, є птахом-самітником. Понад 30 років тому пара круків оселилася навіть у ботанічному саду імені академіка О.Ф. Фоміна Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Пташине гніздо розташовується на високій сосні у закритій частині саду. Для укріплення крукового гнізда співробітники саду навіть спорудили під ним спеціальну платформу. Помічено, що щороку у круків з’являються пташенята. До переселенців із дикої природи належать також лиска (водний птах, який зустрічається неподалік річки Дніпро) та посмітюха (великий жайвір, якого взимку можна часто побачити в Києві).

Крук

По-третє, частина птахів проникає з одного міста до іншого. Це, наприклад, горлиця садова і щедрик. Чорний дрізд може як вселятися до міста з дикої природи, так і кочувати між різними містами. У 1980-х роках дроздів, привезених із Польщі, у Києві випустив польський орнітолог, однак про подальшу долю цих птахів можна лише здогадуватися. Цілком можливо, що принаймні частина сучасних київських дроздів є їхніми нащадками. Представники цього виду зустрічаються й на території Київської області, проте достеменно відомо, що раніше їх там не було. В зимовий період чорний дрізд є переважно птахом густих дібров (подібних до Біловезької пущі, що у Білорусі), яких в Україні не так багато.

Горлиця садова

Щедрик

Чорний дрізд

По-четверте, в містах нерідко з’являються птахи, котрі втекли з розплідників, приватних господарств і зоопарків. Наприклад, під Києвом, на каналі Бортницької станції аерації (а температура там навіть узимку не падає нижче +20°С), живе пара каролінських качок. Орнітологи сподіваються, що ці птахи почнуть розмножуватися.

Каролінська качка

Відомий європейський втікач – папуга Крамера, дуплогніздний птах із зеленавим забарвленням пір’я. Він утік із неволі ще в ХІХ ст. й відтоді встиг поширитися багатьма європейськими містами. У Лондоні його популяція вже перевищує 30 тис. особин і продовжує зростати, витісняючи аборигенні види, зокрема дятлів і білок. У Барселоні, де клімат значно тепліший, товариство їм складають хвилясті папужки. За словами Наталі Атамась, 2018 року першу пару папуг Крамера на гніздуванні було зафіксовано на території Польщі. Отже, ймовірно, невдовзі, ці птахи з’являться й в Україні.

Папуга Крамера

Ще один відомий утікач – велика качка огар, яка мешкала в зоопарку, а в природі зазвичай обирає собі для оселі просторі нори. Пара таких огарів, наприклад, дала початок цілій пернатій популяції в Москві. Вони висиджують пташенят у вентиляціях, а потім «виводять їх у світ» – до найближчих водойм. Тому виводок огаренят із батьками можна часто зустріти на вулицях міста. 2018 року пару огарів помітили на одному зі ставів неподалік Києва. На території України ці птахи мешкають також у заповіднику «Асканія-Нова», оскільки є, фактично, південним, степовим видом (хоча, звісно, останнім часом, коли кліматичні пояси зсуваються, огар мігрує північніше). На жаль, велика популяція українських огарів загинула внаслідок бойових дій під Станицею Луганською, що на Луганщині. В цілому ж, міста приваблюють птахів великою кількістю харчового ресурсу, в тому числі комах.

Огари-батьки ведуть пташенят містом

То що ж відбувається із птахами, які заселяють місто? Передусім змінюється їхня поведінка. Багато видів із перелітних перетворюються на осілі, адже в місті завжди достатньо харчу. Приклад – чорний дрізд. Цей птах, стверджує Наталя Атамась, належить до територіальних видів, тобто для успішного виживання й розмноження йому важливо знайти незайняту ділянку та зуміти утримати її за собою, а згодом – і за парою. Тому серед чорних дроздів мігрують лише молоді особини та самиці, самці ж шукають і зберігають свої території.

Відповідаючи на запитання аудиторії, вчена пояснила, що граки, які днями з’явилися в Києві, прилетіли до нас із півночі, українські ж представники цього виду, навпаки, мігрували південніше. Проте навесні вони знову поміняються місцями.

Крім того, птахи, оселяючись у місті, набувають важливих для виживання навичок. Наприклад, чорні ворони – родички сірих ворон, поширених в Україні: як і воронові птахи назагал, досить кмітливі тварини. Ворони, серед іншого, збагнули, що лущити горіхи й іншу тверду їжу зручно, кидаючи її під колеса автомобілів, а розм’якшувати черствий хліб – розмочуючи його в калюжах. Як розповіла Наталя Атамась, ворони так само є територіальними птахами. Певна територія в місті завжди «належить» тій чи іншій парі, навіть якщо ми про це не здогадуємось. І вона завжди за нею утримується, тобто статевозрілі діти мають залишити батьківську ділянку, щоб почати розмножуватися. А доти вони певний час можуть залишатись у родині й навіть допомагати виховувати наступних пташенят своїх батьків.

На острові Барбадос (розташований у Карибському морі) науковці провели експеримент за участі міських і не міських особин одного й того ж виду. Фактично, це був тест на кмітливість – птахи мали подолати лабіринт із творчими завданнями. Їм, наприклад, пропонувалося дістатися до їжі в незвичний спосіб. За підсумками цього дослідження виявилося, що міські птахи краще орієнтувалися в нових умовах і швидше давали раду завданням. Однак найбільше авторів експерименту здивувало те, що міські птахи, на додачу до вищого рівня інтелекту, мали ще й сильніший імунітет.

Крім поведінки, у міських птахів змінюється також зовнішність. Під мостом у Сан-Франциско (США) мешкала величезна колонія місцевих ластівок, чимало з яких гинуло внаслідок зіткнення з автотранспортом, оскільки мостом пролягала швидкісна траса (повітря над автошляхами завжди добре прогріте й кишить комахами, тому такі місцини приваблюють багатьох пернатих, і для США це досі значна проблема). Однак, за спостереженнями американських орнітологів, упродовж 30 років смертність птахів різко скоротилася – з 20 до 2%. Виявилося, що ластівки набули кращої маневреності завдяки тому, що довжина крила у них зменшилася на 7 мм. Тобто особини зі вкороченими крилами вижили і висиділи нащадків, тоді як довгокрилі були приречені.

На наступних світлинах – ластівки під мостом у Сан-Франциско

Інший приклад морфологічних модифікацій – мексиканська чечевиця. Мігрувавши до міст, цей птах мусив пристосовуватися до споживання, зокрема, соняшникового насіння. З часом дзьоб міської чечевиці зміцнів і потовщав. Але одночасно змінився й характер її співу, в результаті чого постав бар’єр між міськими й неміськими представниками цього виду – самиці, що залишалися мешкати в дикій природі, перестали реагувати на спів міських самців і, відповідно, схрещуватися з ними. Міські та дикі птахи почали розвиватись окремо і нині помітно різняться між собою. «У природі спостерігається велика варіативність пташиних дзьобів. Проте місто їх повністю уніфікує. Воно робить, фактично, те саме, що й робить із людьми глобалізація: міська орнітофауна є однаковою у всіх куточках нашої планети. За результатами досліджень, що проводились у 54-х містах на 6-ти континентах, виявилося, що 80% всіх міських птахів складають всього 4 види – голуб, шпак, горобець і ластівка. З іншого ж боку, міста сприяють збереженню 36-ти видів птахів, занесених до Міжнародного червоного списку. До того ж, загалом у містах світу мешкає 2041 вид, а це – 20% світової орнітофауни. Проте спільними для міст і навколишньої дикої природи є тільки 8% видів», – говорить Наталя Атамась.

Мексиканська чечевиця

На світлинах нижче – 4 види, що складають 80% усіх міських птахів: голуб, шпак, горобець і ластівка

Крім поведінки й зовнішності, птахи у містах змінюють також свою міграційну активність і харчову поведінку.

Водночас, там на них чекають і нові великі небезпеки. Серед них – отруєння, коти, шумове та світлове забруднення. Так, у деяких великих містах (таких як Лондон і Делі) – передусім поряд із трасами з пожвавленим рухом – спостерігалося різке скорочення чисельності хатнього горобця. З часом цього птаха почали використовувати як індикатор рівня забрудненості. Застосування різноманітних шкідливих хімічних речовин у 1960-х роках звела нанівець популяцію американського сокола-сапсана.

В умовах шумового забруднення птахи змушені співати голосніше, що потребує від них більших енергетичних витрат. А яскраве освітлення порушує циркадні ритми, внаслідок чого денні птахи починають співати вночі та збиваються з дороги. Цього року у всесвітньо відомому науковому журналі «Nature» вийшла друком стаття, присвячена впливові світлового забруднення на нічні міграції птахів, що перелітають на короткі й довгі відстані. На підтвердження наявності такого впливу Наталя Атамась навела промовистий приклад. Для вшанування пам’яті жертв терактів 11 вересня у Нью-Йорку щороку впродовж тижня вечорами вмикають два надзвичайно яскраві світлові промені, що символізують зруйновані вежі-близнюки Всесвітнього торгового центру. Це джерело світла є настільки яскравим, що спричинює загибель близько 1 млн птахів, адже вересень – це якраз пік міграції пернатих. За підрахунками, котрі вже опубліковано у фахових наукових виданнях, у цей час смертність птахів на Мангетені зростає на 5 порядків. Річ у тім, що саме в очному яблуці розташовується своєрідний «компас», «міграційний механізм» птахів. Ілюмінація, в тому числі від світлодіодних ламп, дезорієнтує птахів і, врешті-решт, призводить до їхньої загибелі. Щоб уникнути таких трагічних наслідків урбанізації, фахівці, серед іншого, пропонують зміщення міського освітлення в ультрафіолетову частину спектра. Нещодавно з’явилась ініціатива «Out of Light», прибічники якої закликають приглушувати надто яскраве освітлення, адже воно шкодить не тільки птахам, а й деяким морським тваринам (у першу чергу, морським черепахам), які живуть або мігрують поблизу великих курортів.

Птахи у світловому промені на Мангетені

Проте найзапеклішим ворогом птахів є коти – безпритульні та домашні «на вільному вигулі». «Кіт є дрібним, але все ж хижаком, і якщо, скажімо, мангусти вбивають рівно стільки, скільки подужають з’їсти, то кіт, навіть ситий домашній, однаково убиватиме, щоб «погратися», випробувати свої мисливські навички. Така його природа», – говорить учена. Складність ситуації можна проілюструвати ще одним прикладом «із життя» – судовою справою «Стівенсон проти Ньюмена». У 2006 році вчитель із Флориди (між іншим, цей американський регіон дуже важливий для птахів, що мігрують), президент місцевого клубу любителів птахів і бьордвотчерів Джим Стівенсон застрелив із рушниці вагітну кішку, котра полювала на малих птахів, безліч яких (у тому числі загрожені та зникомі види) ночують у піщаних дюнах. Кішка жила неподалік, у колонії безпритульних котів, яких підгодовував пенсіонер Джон Ньюмен. Дізнавшись про інцидент, він викликав поліцію. Джимові Стівенсону загрожували штраф сумою $ 10 тис. і позбавлення волі. Про справу написали спершу регіональні, а потім і федеральні ЗМІ, почалося, без перебільшення, гучне загальнонаціональне обговорення, до якого долучилися фахівці з питань етики. Однак, урешті-решт, фінал залишився відкритим, оскільки суд присяжних, який засідав протягом трьох днів, так і не зміг вирішити, чи винен Джим Стівенсон. Тому справу було закрито. Цікаво, що за законами штату Флорида обвинувачення можна було пред’явити й Джонові Ньюмену, оскільки він, доглядаючи за котами, міг кваліфікуватись як їхній офіційний власник, а отже, й особою, що несе за них відповідальність, зокрема кримінальну. Власнику, тварина якого вбила представника червонокнижного виду, у США загрожує в’язниця.

Цей випадок змусив як фахівців, так і пересічних громадян інакше поглянути на вплив котів на фауну (в тому числі орнітофауну), котрий раніше недооцінювався. «У США коти є другим антропогенним і третім загалом (після втрати місць гніздування та зіткнень із будівлями й автомобілями) чинником смертності птахів. У Канаді цей чинник стоїть на першому місці: один тамтешній кіт убиває близько 300 птахів за сезон. В Австралії коти вбивають близько 1 млн. птахів щодня. Щоб захистити ендемічну дику фауну (птахів, гризунів і рептилій), Нова Зеландія поставила за мету стерилізувати або знищити всіх котів на своїх островах, – продовжує Наталя Атамась. – На одному з новозеландських островів – Сан-Себастьяні – колись сталася трагічна історія. У ХІХ столітті там збудували маяк і завезли персонал, який мав його обслуговувати, – всього 12 осіб, із якими на острів прибули й коти. Три покоління котів за порівняно нетривалий період знищили всю тамтешню популяцію волового очка – місцевого птаха, що не літав (бо не мав на острові природних ворогів). Тож зрозуміло, чому Нова Зеландія настільки радикальна в цьому питанні. В Австралії так далеко не збираються йти і поки що тільки огороджують від котів величезні території».

Волове очко

Люди і птахи вже давно живуть поряд, тому між ними встановилися певні типи взаємодії. Головні серед них – допомога та конфлікт. «У США, наприклад, дуже популярним заняттям є підгодівля птахів. І, до того ж, дуже вигідним бізнесом: грошовий обіг у сфері продажу харчів для підгодівлі оцінюється у $ 8 млрд. Але насправді все не так добре, як може здаватися. В таких обсягах це не потрібно, бо стимулює розмноження немісцевих видів птахів, яких і так чимало, надаючи їм додаткові конкурентні переваги й відучуючи самотужки здобувати собі їжу», – пояснює дослідниця.

Ті ж, хто все-таки вирішив підгодовувати птахів, мають дотримуватися кількох важливих правил, аби розуміти, кого, коли, чим, де і як слід годувати. Бо їжа має бути, по-перше, вчасною, а по-друге, здоровою. Слід також бути готовим до того, що підгодівля птахів – справа недешева. У версії Наталі Атамась перелік цих правил має такий вигляд:

1. Підгодовувати (але не годувати!) птахів потрібно лише взимку, коли на гіллі дерев утворюється ожеледь, випадає глибокий сніг, а температура повітря падає нижче
–10°С. Не варто підгодовувати птахів восени, коли для них іще доступно багато різного харчу. Особливо це стосується перелітних водоплавних – качок і лебедів.

2. Розміщуючи годівницю з яблуками, горіхами та салом, зважайте на наявність поруч ворон і білок. Білка в лісопарках, підкреслює вчена, є пожирачем дрібного птаства, що мешкає в кущах. Вона і сама вдало знаходить пташині гнізда, і пильно стежить за людиною, помічаючи, якщо та випадково натрапила на птахів і сполохала їх.

3. Горобці можуть залишити синиць без харчу, тому для синиць краще виготовляти рухому годівничку або спеціальний «пиріг» – застиглу суміш із попередньо розплавленого сала, до якого додають подрібнених фруктів, проса, соняшникового насіння (останнього – не більше, але й не менше 50% маси суміші). «Пиріг» для синиць можна також готувати на основі води й желатину. Цій страві необхідно надати округлої форми (для чого використовують те ж кухонне начиння, що й при випіканні печива) та почепити на кущ або дерево.

Приклад вдалого зимового «пирога» для птахів

4. Багато птахів (наприклад, зяблики, шпаки, дрозди, вільшанки) полюбляють годуватись із землі. Тому в ролі годівниць можна використовувати тверді поверхні та пеньки. Головне – щоб харч до них не примерзав.

5. Годівнички мають бути не надто великими, щоб не приваблювати голубів, які прогодуються й самотужки, а от залишити без їжі інших птахів цілком можуть. Між іншим, для деяких південноєвропейських країн на зразок Італії та Іспанії характерна настільки висока щільність цього виду, що місцями вже фіксують поширення орнітозів (захворювань, переносниками яких є птахи), заразних (хоч і несмертельних, але неприємних), зокрема й для людини.

6. Коловодних і водно-болотних птахів годувати не варто. Хіба що вони знесилені чи хворі. Тоді найкращий харч для них – вівсяна каша з вареними овочами, проросле зерно, подрібнене листя салату, шматочки моркви та яблука.

7. Утримуйте годівнички чистими, викидайте змоклу, зогнилу й зіпсуту їжу. Адже пліснява отруйна для птахів.

8. Годівницю потрібно вішати у тихому місці, з широким для птахів оглядом і зручним підльотом, подалі від дерев та огорож, якими можуть скористатися коти, куниці чи білки, й, за можливості, ближче до кущів.

9. Якщо птахи не з’явились одразу – не засмучуйтеся: іноді їм потрібен час, аби знайти годівницю та пересвідчитися в її безпечності.

10. Головне правило для зими: взялися підгодовувати птахів – не припиняйте! Якщо, прилетівши на звичне місце, вони не знайдуть харчу, даремні енергетичні витрати на цей політ можуть обернутися для них фатально.

11. Найкращий зимовий харч для птахів – несмажене соняшникове насіння. Його можуть споживати майже всі види пернатих.

12. Для зерноїдних птахів (горобців і зеленяків) підійде також просо, а от пшоно – в жодному разі.

13. Усупереч поширеним уявленням, пшениця й овес є не найкращим харчем для птахів. Їх споживають переважно голуби. Однак вівсом та пшеницею можна підгодовувати фазанів і куріпок. Для малих птахів це насіння необхідно подрібнювати.

14. Для костогризів і сойок корисним буде несмажений арахіс, а також динне й гарбузове насіння.

15. Для дроздів і омелюхів можна заготувати додатковий харч просто зараз, восени: потрібно насушити ягід глоду та горобини.

16. Усі птахи, передусім дрозди, полюбляють яблука (свіжі або розмочені у воді сушені) та родзинки.

17. Чимало видів птахів споживають винятково природні харчі, якими слід запастися для них заздалегідь, із осені: для снігурів та омелюхів – насіння ясена й клена, для щигликів – голівки реп’яхів.

18. Особливо охочими до несолоного м’яса і сала є синиці, повзики та дятли. Крім того, для їх підгодівлі можна використовувати шматочки гарбуза й моркви, кукурудзяні зерна та вівсяні пластівці.

19. Категорично забороняється годувати птахів будь-якою прогірклою, пліснявою, солоною, смаженою їжею, а також чорним хлібом, котрий спричинює у ніжному пташиному шлунку процеси бродіння і закупорює кишківник. Жодного печива, чипсів, картопляного лушпиння!

20. Якщо хочете нагодувати пернатих білим хлібом, то він має бути лише у вигляді сухарів. Варто пам’ятати, що взагалі хліб не є надто поживною їжею – він просто заповнює собою шлунок і створює оманливе й тимчасове відчуття ситості.

У Європі та США поряд із пташиними годівницями і гніздами часом встановлюють відеокамери спеціально для того, щоб спостерігати за життям цих істот, водночас не надто їх турбуючи. Відеотрансляції з таких камер віднедавна можна переглядати в Інтернеті. Більше інформації доступно на Facebook-сторінці американського проекту «Bird Cams».

Ще один спосіб полегшити пернатим життя – розвісити на деревах будиночки, в яких вони зможуть облаштувати собі гнізда. «Правильна» шпаківня повинна мати зручний льоток (округлий отвір, через яких птах потрапляє досередини), нестругану внутрішню поверхню стін, вентиляцію, довгастий знімний дашок, який захищатиме від проникнення непроханих гостей – дрібних хижаків на зразок кота, білки або куниці. Неодмінним елементом конструкції є також укріплення проти дятлів – його роблять, накладаючи додаткові дерев’яні панельки навколо льотка. Шпаківню не прибивають до стовбура дерева, а чіпляють за допомогою дроту, мотузки чи інших підхожих пристосувань.

Приклад «правильної» шпаківні

Як зазначає Наталя Атамась, намагаючись допомогти птахам, люди часом роблять їм ведмежу послугу, наприклад, «рятують» пташенят. «У переважній більшості випадків, – говорить учена, – із пташенятами, які сидять у траві, все гаразд, і десь поряд перебувають їхні батьки. Птахи ніколи не кидають своїх дітей – вони можуть змінити гніздо на ранньому етапі відкладання й насиджування яєць, але своїх батьківських обов’зяків не занедбують. У птахів немає «соціальних сиріт». Дрозденята, наприклад, близько двох тижнів сидять у траві, доки не подорослішають, і весь цей час батьки не припиняють їх годувати. Не забувайте, що за поведінкою людини невпинно стежать хижаки, і якщо, помітивши пташеня, ви наблизитеся до нього, то цим, фактично, демаскуєте місце його перебування. Справжня біда – з масовим підбиранням совенят, адже це – хижі дикі птахи, яким некомфортно у міських помешканнях. Дорослі особини налітують у природі до 170 км за день. Звичайно, є ситуації, коли допомогти справді потрібно, проте це винятки. Наприклад, пташеня, яке трапилося вам на тротуарі чи проїжджій частині, необхідно віднести у траву або посадити на гілку дерева. Якщо з гнізда випадають пташенята серпокрильців – батьки не годуватимуть їх на землі, тому цих дитинчат можна спробувати вигодувати у вас вдома. Це не дуже просто, хоч і не надто складно: серпокрильці – теж хижаки і потребують особливого раціону. У природних умовах вони харчуються комахами, а от штучно вигодовувати їх можна спеціальним нежирним фаршем – сумішшю м’якого білого сиру та подрібненого вареного яйця. Але вигодувати пташеня серпокрильця – це тільки половина справи. Його не можна випускати «в нікуди», а лише у зграю, де він матиме шанси навчитися полювати, спостерігаючи за тим, як це роблять інші представники його виду. Порятунку потребують і хворі пташенята. В решті випадків людині краще не втручатися».

Серпокрилець

Водночас, взаємодія людей і птахів нерідко породжує конфлікти. Наприклад, у канадському Ванкувері відзначалася надзвичайно велика кількість нападів на людей від сірих ворон, які навесні та влітку просто захищають своїх пташенят.

Мапа Ванкувера, на якій позначено місця нападу сірих ворон на людей

Міська рада Абердина (Шотландія, Велика Британія) видала спеціальний інформаційний бюлетень «Living with Urban Gulls», в якому переконливо просить не підгодовувати мартинів, бо вони поводяться вкрай агресивно – галасують, нападають, видирають із рук їжу. В Абердині також уживають заходів, аби завадити цим птахам повсюдно влаштовувати собі гнізда і загиджувати місто.

Мартин

Стаються, однак, і значно небезпечніші – як для людей, так і для птахів – випадки. Пернаті нерідко потрапляють до турбін літаків, спричинюючи аварійні посадки або навіть авіакатастрофи. Щоб уникнути цього, при багатьох аеропортах функціонують спеціальні орнітологічні служби. Серед їхніх завдань – відлякування птахів від летовищ. Наталя Атамась розповіла, що близько двох місяців тому птах, схожий на лелеку, залетів до турбіни літака, котрий прямував рейсом від Львова до Шарм-ель-Шейху (Єгипет) – літакові довелося в аварійному порядку приземлитися в Борисполі. За її словами, останнім часом Львівський аеропорт змушений був дещо збільшити команду своїх орнітологів, оскільки неподалік розташовується (і постійно розширюється) сміттєзвалище, яке постійно приваблює хмарища найрізноманітніших птахів.

Головна ж проблема у наших взаєминах із птахами, за словами дослідниці, – те, що ми їх здебільшого не помічаємо і взагалі мало знаємо про біологічні види, які населяють наше спільне з ними середовище існування. Кілька років тому італійські науковці провели показовий з цієї точки зору експеримент. Спершу вони опитали громадян, які мешкають поряд із парками (для дослідження було обрано всього близько 30 таких об’єктів), поцікавившись, що їм відомо про біорізноманіття цих парків. Більшість респондентів мали низький рівень обізнаності з цього питання. Потому автори експерименту збільшили біорізноманіття цих парків майже на 50% (розвішували будиночки для птахів, висаджували нові види рослини, які мали привабити метеликів, котрі раніше там не зустрічалися, тощо) і провели повторне опитування, яке засвідчило, що люди цих змін не помітили.

«У мене, звичайно, профдеформація – я, радше, не помічу людини, яка летить небом. Але я дуже хочу, щоб ми всі навчилися помічати птахів», – говорить Наталя Атамась. На її думку, одна з причин цієї проблеми в Україні – брак якісних визначників птахів. Автором одного з найкращих, але, на жаль, нечисленних, є ще один науковець Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України кандидат біологічних наук Геннадій Фесенко: 2010 року в криворізькому видавництві «Мінерал» було опубліковано його щедро ілюстровану науково-популярну книгу «Птахи садів і парків Києва». Проте вона вийшла дуже малим накладом і в широкому вільному продажі практично відсутня. Її можна придбати або безпосередньо в автора, або у магазині Видавництва «Наукова думка» НАН України (Київ, вул. Грушевського, 4).

Тим, хто хоче більше дізнатися про життя птахів і навчитися розрізняти їх, Наталя Атамась радить відвідувати великий норвезький навчальний Інтернет-ресурс «North University», безумовна перевага якого полягає в тому, що він має україномовну версію, забезпечену львівськими біологами. За допомогою цього сайту можна отримувати необхідну інформацію про птахів і випробовувати свої знання за допомогою спеціальних тестів та інших завдань. Норвезькі спонсори також фінансують в Україні просвітницьку орнітологічну ініціативу «BirdID Ukraine», у межах якої вітчизняні науковці безкоштовно навчають усіх охочих визначити птахів за зовнішнім видом і співом, виявляти їхні житла та обраховувати кількість і щільність виду на певній території. Щоб стати слухачем цих курсів, потрібно зареєструватися заздалегідь. Нову групу з 25 осіб ініціатива набиратиме в січні 2019 року. Організатори проводять багато практичних занять у природних умовах – возять слухачів на Совські ставки, на Дніпро, до Голосіївського лісу, у село Віта-Литовська (колишня назва – Чапаївка) під Києвом, а також на Кінбурнську косу (Очаківський район Миколаївської області), котру ще називають пташиним раєм (там водяться навіть альбатроси).

На фотографіях нижче: слухачі курсів «BirdID Ukraine» вивчають орнітофауну