 |
Автор статті зазначає: «Сучасний світ кардинально і дуже швидко змінюється. Людям і тваринам доводиться пристосовуватися до життя поруч в умовах цейтноту. Намагаючись латати дірки і виправляти помилки, відроджуючи види та вкладаючи великі гроші у природоохоронний менеджмент, не уникнути екологічних пасток, з яких не буває очевидного виходу. Ніколи не забуду, як у жовтні 2014 року на землі Брандербурґ у Німеччині побачила велетенські зграї сірих журавлів під час осінньої міграції. Тисячі й тисячі птахів сідали на поля коло селища Лінум, а десятки бердвочерів з усіх куточків Німеччини дисципліновано тулилися зі своїми фотоапаратами та трубами за огорожею. Все селище було завішане сувенірною продукцією, всі кафе мали «журавлині» назви, десятки автомобілів під’їжджали й під’їжджали. Місцевий колега з гордістю повідомив, що у них тут нараховується до 15–20 тисяч птахів, але це, звісно, ніщо, коли порівнювати з місцем у Німеччині, яке називається Рюґен-Бок. Тут на міграції щоосені зупиняється до 70 тисяч птахів, які летять до Африки з країн Скандинавії й Балтії, з Польщі й Росії. За останні 30 років завдяки ефективним програмам збереження журавля у північних європейських країнах чисельність птахів, що мігрують, швидко зростає. За підрахунками 2010 року, західним пролітних шляхом до Африки через Європу прямували близько 240 тисяч журавлів щорічно. І всьому цьому натовпу треба щось їсти. (…) Журавлям треба було щось їсти. І вони попрямували харчуватися на засіяні озимі поля сусідніх фермерів. Останнім це зовсім не сподобалося. Держава та землі прийняли низку директив, згідно з якими фермерам компенсували збитки врожаїв, а вони мали створити спеціальні місця штучної підгодівлі для журавлів. У 2000 році на Рюґен-Боку вже було 20 місць штучної підгодівлі. Зараз такі місця фінансують бюджети земель, неурядові природоохоронні організації та навіть великі фірми на кшталт авіакомпанії Lufthansa. Порахувавши гроші, урядовці зрозуміли, що підгодівля у спеціальних місцях набагато вигідніша, ніж компенсації фермерам. А тут ще до місць підгодівлі потяглися туристи. Бум «пташиного туризму» у Європі призвів до того, що восени тисячі людей їдуть спеціально помилуватися на пролітних птахів. Рюґен-Бок – туристичний регіон, і восени, коли «пляжні» туристи поїхали, а «пташині» – приїхали, журавлі відкривають додатковий сезон».
Наталія Атамась пояснює, у чому тут криється проблема: вже зараз починають лунати голоси щодо того, що годувати журавлів, утримуючи їх від винищення полів зернових, дедалі менш вигідно: забагато грошей, а журавлів не меншає. «А ще птахи звикли до підгодовування. (…) Схема підгодівлі журавлів доволі складна. Восени, під час міграції, вони можуть вільно пересуватися серед фермерських полів, харчуючись залишками зібраного врожаю кукурудзи та арахісу, а от з грудня фермерам уже дозволено відганяти їх за допомогою спеціальних засобів, і птахи переміщуються до місць штучної підгодівлі, які якраз починають працювати. Але проблема в тому, що з року в рік кількість птахів, що залишаються зимувати, а не рухаються в Африку, у долині зростає. Причина цього – зміна клімату, збільшення рівня виживаності птахів, інтенсифікація сільського господарства, яка надає журавлям прекрасні харчові майданчики і, врешті-решт, сам факт зимової підгодівлі. Це екологічна пастка, у яку потрапили разом і люди, і птахи. Адже будь-яка різка зміна у бік зволоження або засухи зсуне крихку рівновагу між інтересами журавлів, фермерів, туристів, природоохоронців і місцевої влади».
Орнітолог підсумовує: «Як вийти з цього замкненого кола – не дуже зрозуміло. Перестати годувати? Приректи сотні птахів, залишити поля та фермерів напризволяще з голодною навалою, адже полювання та відстріл суворо заборонені, а радикальне відлякування турбує десятки безневинних рідкісних видів, які також зимують і харчуються у національному парку? До того ж суспільна ж думка у конфлікті фермерів і журавлів міцно стоїть на боці птахів і «пташиного туризму», який процвітає саме завдяки журавлю. Домовитись, знайти інших спонсорів і продовжувати підгодівлю далі? Запустити маховик позитивного зворотного зв’язку знову, заганяючи у безвихідь нові сотні птахів і місцевих жителів? Продовжувати тліючий конфлікт з фермерською спільнотою та національним парком, адже вже зараз зрозуміло, що далі буде тільки гірше? Ми охороняємо рідкісний вид, досягаємо успіху, його чисельність зростає, але світ уже змінився, і треба шукати місце збереженому виду в новій реальності, набиваючи синці та отримуючи досвід. Що більше буде змінюватися клімат, перебудовуватися сільське господарство, змінюватися навколишні ландшафти, то більше буде конфліктів між людиною та природою без переможців і переможених, тим складніше буде адаптуватися до «дивного нового світу» усім – і людям, і птахам».
За інформацією проекту «КУНШТ»