8-9 квітня 2016 року у м. Свидник (Словацька Республіка) відбулася Міжнародна конференція «Українці в історії та культурі Карпат», присвячена 60-річному ювілеєві Музею української культури у Свиднику. У заході взяли участь словацькі, чеські, польські, сербські та українські вчені (зокрема, науковці Інституту народознавства й Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського НАН України).
 На фото (зліва направо): директор Інституту народознавства НАН України С. Павлюк, доктор історичних наук М. Сополига (Словацька Республіка), іноземний член НАН України М. Мушинка (Словацька Республіка) та Я. Джоганик (Словацька Республіка)
|
Варто зауважити, що заснований 1956 року Музей української культури (нині більш відомий як Музей у Свиднику) встиг зарекомендувати себе як центр збереження давніх традицій лемків – однієї з етнічних груп українців. Мешканці лемківських сіл, що після закінчення Другої світової війни опинилися в межах державних кордонів тогочасної Чехословаччини, активно поповнювали музейні фонди надзвичайно цінними пам’ятками побутової культури, які згодом утворили чудову багату експозицію. Чехословацький уряд намагався сприяти створенню культурницької інституції, яка стала відомим осередком не тільки дбайливого ставлення до традиційної культури лемків, а й знаним науковим осередком, що здійснює системні дослідження, за результатами яких з’являються численні монографії, наукові збірники, статті, публіцистичні матеріали, музейні путівники, радіо- й телепередачі. До Музею української культури в Свиднику належать музей народної архітектури лемків (українців-русинів) Східної Словаччини та музей – картинна галерея лемківського художника Дезидерія Милого. Розквіт цього культурно-освітнього середовища припав на тридцятирічне директорування талановитого вченого – доктора історичних наук Мирослава Сополиги – автора понад 30 монографій і книжкових видань, а також понад 1500 публікацій.
 |
Доповіді, виголошені під час цієї конференції, охопили значний спектр проблем, що стосуються не лише культури музейництва, а й діяльності національних меншин. Особливу увагу учасники заходу приділили українській меншині. Адже так історично склалося, що українці (у Словаччині вони мають локальний етнонім – «українці-русини», або ж просто «русини») мешкають хоч і за межами сучасної України, однак усе ж на своїй етнічно-історичній території, а тому їх не можна вважати діаспорою. Саме цій науковій проблемі було присвячено доповідь відомого українського історика й етнолога – директора Інституту народознавства НАН України академіка Степана Павлюка «Методологічні підходи до вивчення етнокультурних процесів у масиві українського порубіжжя та тенденції сучасного міграційного руху».
 Доповідь директора Інституту народознавства НАН України академіка С. Павлюка |
Генеральний директор Словацького народного музею, до складу якого входить і Музей української культури у Свиднику, професор Павло Мештан (м. Братислава, Словацька Республіка) у своєму виступі зупинився на питанні музейного представництва національних меншин у Словацькій Республіці, а професор Юрій Лангер (Чеська Республіка) дав оцінку процесу культурного збагачення європейського музейництва.
 Професор П. Мештан (Словацька Республіка) |
 Професор Ю. Лангер (Республіка Чехія) |
У межах конференції відбулася й дискусія про так зване «русинство». «Русини» – це місцева самоназва української етнографічної групи на Закарпатті, яка законсервувалася в цій місцевості ще з часів Київської Русі, коли всі мешканці тогочасної держави були «русичами», «русинами» або «руськими». Сучасна ж етнічна назва «українці» з’явилася у ХІІ ст., а всією етнічною територією поширилася лише з ХVІ ст. Вчені Юрій Бача (Словацька Республіка), Любомир Белей (Україна) та Юліан Томаш (Сербія) підкреслили, що проблема «русинів» як окремого народу є політичним проектом, скерованим проти єдності українського суспільства й цілісності української держави.
Численні лінгвістичні, діалектологічні, етнографічні, історичні, літературознавчі, мистецтвознавчі відомості про українську приналежність етнографічної групи лемків було наведено в доповідях словацьких (зокрема, Йосифа Вархола, Зузани Ганудель, Мирослава Сополиги, Ярослава Джоганика, Миколи Мушинки) й українських (Павла Федаки, Лесі Мушкетик, Світлани Пахомової) науковців.
Доктор історичних наук Мирослав Сополига у своїй доповіді торкнувся етнічних проблем національних меншин у Східній Словаччині. Він, зокрема, привернув увагу присутніх до необхідності збереження традицій етнічних спільнот.
Про традиції лемків у сфері народної архітектури як вагомого компонента етнічної самосвідомості розповів учасникам конференції Павло Федака (Україна).
 Доктор Богдан Гальчак (Республіка Польща) |
Польський учений і музеєзнавець Богдан Гальчак присвятив свою доповідь операції «Вісла».
За підсумками конференції її учасники ухвалили рішення щодо необхідності посилення систематичного вивчення суспільно важливої наукової проблеми українського порубіжжя, яка на даний час є об’єктом лише епізодичних і фрагментарних досліджень. Крім того, розгортання відповідних наукових програм по різні боки державних кордонів сприятиме, на думку вчених, зміцненню добросусідських відносин між країнами. Адже докладні, об’єктивні знання про історичне й культурне сусідування є шляхом до доброзичливої взаємодії та подолання впливу деструктивних політичних міфів.
 На фото (зліва направо): директор Інституту народознавства НАН України академік С. Павлюк і доктор історичних наук М. Сополига (Словацька Республіка) – в робочому кабінеті М. Сополиги
|
 На фото (зліва направо): директор Інституту народознавства НАН України академік С. Павлюк, доктор історичних наук Л. Мушкетик, іноземний член НАН України М. Мушинка та його дружина Маґда
|
За інформацією Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України